— Та-ак? — протягнув дід, здержуючи напівдороги ложку. — Ну, й слава богу! — хитнув він з якоюсь полегкістю в голосі. — Хай йому біс із їхнім салом! Сідай краще вечеряти… Наші вже тут думали, що ти на село вже пішла…
Але «наші» видно не тільки це думали, а кожний, певно, гадав про себе різне. Але Килина, не одмовляючи нічого ні на розпитання, ні на хитрі підступи й догадки, підійшла до жердки, нервово скинула з себе хустку і якось чудно посміхнулась. Потім, озирнувшись по хаті, помітила Андрія, що не сидів разом зо всіма, а з похмурим виглядом ходив по хаті, нахмурилась і, кивнувши йому головою, одійшла до дверей.
— Ну? — тихо, але з напруженим чеканням кинула вона, як тільки він підійшов до неї. Біля столу зачувся з них сміх і вигадки.
— Говорив… — заговорив Андрій живо й повеселівши зразу. — Батько схиляються…
— Схиляється?
— Їй-богу… Тільки кажуть, чого це така нетерплячка взяла мене… Ну, й той… і кажуть: підожди до осени… Як жнива покажуть… Ну, а жнива…
— Ха-ха-ха! — не слухаючи його далі, голосно зареготалась вона і, аж хитаючись усім своїм дужим, струнким станом, одійшла від нього.
— Ні, підожди, послухай! — скрикнув напівображено, напівзлякано Андрій, але вона тільки ще голосніше вибухнула нервовим сміхом і, махнувши рукою, підійшла до столу.
— Чуєте, діду! — крикнула вона, сміючись. — Кажуть люди, шо брехня правдою хоче бути! Ха-ха-ха! Налийте мені, діду, чарку… замерзла… треба хоч погрітись… Всі холодні такі… От тільки Гриць теплий!.. Правда, Грицю? — сідаючи боком до Гриця й обні-
