бивалая, значіт… Кто ж ето тєбя так научіл? А?.. Молодчіна!.. Х-м… — Він витягнув одну ногу, захитав нею і, любуючись її мукою, погладив вуса. — Нєдурно прідумала… Откровєнно… Ну, і не стидно ж тєбє, а? А стид то свой…
Килина вмить здригнулась уся, спалахнула на все лице полум'ям, блиснула в нього очима і, як вихор повернувшись, кинулась до дверей, зшпурнула з ніг своїх пантофлі і дрижачими руками хутко нервово почала взувати чоботи. Офіцер спершу широко, злякано розплющив очі, потім схаменувся, кинувся до неї й, умовляючи, прохаючи вибачення, хотів знов обняти її, але вона так повела всім тілом, так позирнула на нього, що він аж одступив від неї трохи.
— Випустіть мене! — хрипнула вона, узявши чоботи й випрямляючись.
— Да что с тобою? Килина! Да плюнь!.. Я согласен, я на всьо согласен… Я ведь… Завтра же…
— Пустіть, я вам кажу, а то буду кричать!! — прошепотіла вона з таким вогнем ненависти, що він тільки з страхом і дивуванням подивився на неї, потім поспішно визирнув у двері, чи нема кого в сінях, і мовчки пішов уперед. Килина, закутавшись по самі очі в хустку, пішла за ним. Одчиняючи вже двері, що вели надвір, він ще раз несміло спробував обняти її, щось шепочучи на вухо, але вона дуже одіпхнула його, шарпнула двері й вискочила на ґанок. Мало не перестрибнувши через усі східці, вона хутко пішла вгору, не озираючись і щільніше кутаючись у хустку. Ввійшовши в кухню, вона зараз же звернулась до діда й голосно промовила:
— Нема, діду, сала й не буде! Будемо й так!
Усі вже сиділи за вечерею і, мов по команді, повернули до неї голови. На столі стояли миски з кандьором, лежав порізаний хліб і блищали дві великі пляшки горілки.
