Він хотів зазирнути їй в очі, але вона навмисне закрила їх і, трохи розкривши сухі, гарячі губи, зблідши, спершись на стіну, мовчки підставила лице під його дикі, жадібні поцілунки.
— Сядєм… — одкинув він трохи голову й озирнувся. Вона розплющила очі й подивилась собі на чоботи, від яких на підлозі були сліди грязі.
— Ноги в мене… чоботи в болоті… — промовила вона тихо.
Він подивився їй на чоботи, потім на килим, що був простелений мало не на всю підлогу і, щось згадавши, підбіг до широкого турецького дивану, що стояв біля стіни, й підняв щось із землі.
— Сбрасивай сапогі! — сказав він, вертаючись і держачи в одній руці гарні вишиті пантофлі, а другою знов обнімаючи її. Килина з усмішкою подивилась на пантофлі, злегка одвела його руку й почала скидати чоботи.
— Ну, вот! — задоволено промовив він, коли вона поставила до стіни незграбні свої чоботи і всунула, хоча невеликі, але грубі й червоні ноги свої в м'які теплі пантофлі. — А тєпєрь і сєсть можно.
І не випускаючи її стану з обіймів, він підвів її до канапки, обережно посадив її й сів сам поруч неї, впиваючись блискучими, масляними очима в гарне, зблідле лице її з виразними, дуже червоними кружечками рум'янцю на щоках, з великими, сірими очима, які, здавалось, потемнішали й були глибші, ніж раз-у-раз.
— Но хорошая же какая! — з захопленням скрикнув він, любуючись нею. — Боже, какая хорошая!
— «Хорошая»… — повторила вона і соромливо-ласкаво глянула на нього. — Справді «хороша»?
— Прелєсть!!
— І ви хороші… — промовила вона, не зводячи з нього очей. — Дуже хороші. Аж тут болить (вона
