ливого затишку, твердої самопевности — в них кипіло життя, вільне, дике, шалене життя.
— Одним словом, дівко… — закінчив рішуче дід, — я тобі ось що скажу: требуй з його, що можеш… коли вже на те йде… Требуй наперед грошей: 200–300–500 — скільки в голову прийде. Требуй кватирю, одіж… вина, меду… чорта, біса… Всього… й живи!.. Живи, поки можеш жити… Він все зробить… бо аж горить… Та й плюнь на все! Ех! І я плюну! Загуляю — й чорт його бери все на світі. Гулять — так гулять, як каже наша Софійка. Ну, й гуляй!.. Один раз живеш, так хоч раз же й гуляй.
— Ні! — вмить тріпнула вперто головою Килина і круто повернулась до хати. — Краще з голоду пропадати по своїй волі та чесно, ніж отак жити… Так йому й скажіть, — кинула вона гордо і прудко пішла в сіни.
— От туди к бісу! — здивовано протягнув Юхим, певно не сподівавшись такої відповіді, і помалу й собі пішов у хату.
— Погано, погано! — зараз же добродушно звернувся він до Килини, яку вже розпитували, чого вона вернулась без сала. — Не годиться так робити, дівко. То не хоче йти, то знов хоче, то вп'ять не хоче… Як та попівна… А сало б це згодилось… Їй-богу! Так до чарки… шматочок… Вєрноє слово!… Гляди, щоб не жалкувала… Може пішла б? Га? — знов кинув він до неї.
— Діду! — з ненавистю позирнула на нього Килина. — Не будьте тим, що в болоті сидить! Сказала вам раз… Заробить хочете?.. Чужим соромом хочете..
Вона нервово одвернулась і почала для чогось знімати покришки з казанів, з яких зараз же піднявся вгору стовп пари. Дід мовчки подивився на неї, приголомшений її словами, потім раптом махнув рукою, одвернувся й сів на лаву.
