ками ніяковости в голосі. — Я хотєл тєбя спросіть е… что ето за дівчина у нас на кухнє, что за кухарку..? как єйо?..
— Килина?
— Да-да, Килина… что она… е… как нашот там… е… ну, с хлопцами как она там?.. Гуляєт?.. а?..
— Хто його зна… — нахилив голову Юхим. — Не скажу вам про це нічого… Знаєте, моє діло стариківське, а то собі молодь… Кажись, чесна дівчина, а проте…
— Ну, а так …е… ходіт к ней ктонібудь?..
— Господь її зна… — здвигнув плечима Юхим, — може й ходить, може й ні… А видно, спонравилась пану?
— Да! — скрикнув офіцер. — Дєвочка… первий сорт… Я много би дал, чтоби какнібудь… Нєльзя-лі там, Юхим, какнібудь… так… (він ніяково й підлабузнювато захіхікав)… немножко, значить, ко мнє єйо? А?.. Я би тєбє уж на цєлоє вєдро дал би… А, Юхим? Постараєшся?
— Х-м… хто його зна… — неохоче промовив дід. — Знаєте, це діло таке, що якось з ним і підступатися не той… неловко… Та й не звесно, чи піде ще вона… Дівка строга…
— Ну, пустякі!.. Хе!.. Ти там какнібудь… так знаєш… Е!.. Такой, как ти не сумєєт?.. Хе-хе! Скажі єй, что нічего нє пожалєю, с собой возьму… Понімаєш? А вот і задаточек тєбє… — і офіцер, вийнявши гаманця, почав колупатись у ньому. Юхим живо подивився, але зараз же й одвернувся.
— Вот… нє знаю сколько, но всьо равно… — протягуючи гроші, сказав Олександер, — Вийдєт дєло, єщо столько же… Тут, кажется, рублей пять.
Юхим ще раз глянув на гроші і знов одвернувся. Потім раптом простягнув руку і, беручи гроші, промовив:
