Дід охоче, бадьоро застібнув піджак і рішуче попрямував до будинку. А Трохим постояв, ще трохи подивився за дідом і пішов у кухню. Ввійшов, походив по хаті, не зважаючи ні на кого і, підійшовши до Маринки, що стояда біля Килини з макітрою в руках, коротко сказав:
— Іди за мною, Маринко.
Маринка злякано подивилась на нього, а Килина здивовано поширила очі й спитала:
— А тобі вона на що здалась?
— Треба.
Маринка перевела очі на Килину.
— Іди… — здвигнула та плечима і, взявши з рук у неї макітру, поставила на лежанку. Трохим поволі пішов із хати, за ним злякана, здивована Маринка.
— Ти взяла миндаль у пана? — зупиняючись за порогом сіней, повернувся раптом Трохим до неї. Та мовчки дивилась на нього, піднявши голову догори.
— Я тебе питаю: ти взяла? Не бійсь, говори. Я знаю…
— Ні, я не брала, — прошепотіла Маринка.
— Х-м… — усміхнувся Трохим задоволено. — Брешеш. Дід Юхим казав, що ти взяла. А ось і миндаль та… — виймаючи з кишені ганчірку й розгортаючи її, показав він хрест. — Ну?
Маринка дивилась на «миндаль» і мовчала.
— Узяла?
— Узяла, — ледве чутно прошепотіла вона.
— Нащо ж ти взяла?
— Так. Од панів утікати…
— Не любиш їх?
— Не люблю..
Трохим мовчки подивився на неї, потім оглянувся позад себе, сів на призьбу і, озирнувшись навкруги, промовив:
— Підійди ближче.
