А через це він мусить неодмінно завтра везти Панаса та й годі.
— Я не знаю, їй-богу… — підняв якось брови і, скривившись, почухався Гриць. — Хай хтось другий повезе…
— Ну, хто ж другий? — м'яко спитав Халабуда й повів по всіх очима.
Петрик, що прудко бігав очима по хаті, вмить повернувся до Саньки й заклопотано почав їй щось говорити.
— Ну, пущай Трохим повезьоть…
Петрик перестав говорити й подивився на Трохима.
— Трохим не повезе! — твердо й злісно сказав той. — Ще не був душогубцем і не хочу бути!
Халабуда якось пильно подивився на нього, але нічого особливого не почув, одвернувся, почистив двома пальцями кінчик носа й хотів далі говорити, але в цей мент Кіндрат прокашлявся і, трохи почервонівши, з запинками проговорив:
— Ви от сами… той… кажете, що в дядька Панаса буває це часто… нехай вони полежать, видужають… А то ж хіба можна… у негоду, по мокрому везти слабого?… Вони ж не в кого заслабли, як тут… По фельшара послати б… Атож… Це ж смерть може бути… Як той… коли…
Він заплутався, почервонів ще більше і, замовкнувши, ніяково-соромливо всміхнувся до всіх.
— Годують вівсяками та помиями та ще хочуть, щоб не заслаб, — почулось раптом від Савки. — Та ще й виганяють на смерть… От не повезем та й усе! От ніхто хай не везе!
Він навіть устав і завзято озирнув усіх.
— Ну, ти, Савко, помалкуй собі там! — махнув на нього рукою Халабуда.
— А то що? — зневажливо подивився на нього Савка. — Рощитаєте? Ой-ой-ой! Злякався… Ох, бо-
