лини, яка спокійно стояла біля казанів і тільки всміхалася з таким виглядом, який наче говорив: «Говори собі! Знаю я все, чого хочеш!»
— Да, — почав знову Халабуда добродушно. — А как на должності, примєром, прачки, ти… той… окончательно хорошая була б… Потому, здоров'я імєїш сібє… Да-а… І чиста робота без сомнєнія… А на твоє мєсто тут другая проситься… Бєдная женщина… Потому — нада ж таки і до бєдних сострадать… Сказать, примєром…
— Знаєте що? — перебила його Килина. — Ви хочете мені рощот дати? То так і кажіть… А то й бідних сюди… і… Казали б прямо…
— Килино! — з м'яким докором скрикнув Халабуда й навіть руку простягнув, мов захищаючись. — Как же тібє не стидно от такоє говорить? Єй-є-єй! Я їй мєсто даю хороше, а вона… Е, ето вже не хорошо…. без сомнєнія не хорошо… Разлі же я винуват, що ти не підходиш на должності кухарки?.. Правда, — безсило розвів він рукою, — єслі не захочеш за прачку стать, то прийдьоться тібє рощитать, але уп'ять таки тут уже я… не касатєльний, бо вже тут сам пан приказав. Так от, вибирай…
Килина нічого не одмовила, тільки похмурилась і пильно почала куштувати вечерю. Халабуда зиркнув на неї і, також нічого далі не кажучи, мов боячись її поспішної відповіді, одвернувся від лежанки. Подивившись м'яким поглядом по хаті, він зупинив погляд на Панасові, який лежав, прикритий до грудей кожухом і, наче згадавши щось, ні до кого власне не звертаючись, промовив:
— Ну, а Панаса завтра хтось одвезьоть таки у Глиняне… Бо на його мєсто вже другой будєть… Запряжуть Сиву й Хлопчика у вкритий віз, соломки без сомнєнія і… кактось нада одвезти челаєка…
Панас байдуже, тупо подивився на нього і хрипло,
