крихтами хліба, виліз на піл і, крекчачи, ліг головою на кожух і прикрився своїм «пальтом». У хаті було тихо, тільки біля лежанки плескала водою Килина та шаруділа картоплею Маринка. Юхим не зчувся, як і заснув.
Коли ж він прокинувся, протер очі і, сидячи на полу, подивився навкруги — в хаті вже горіла лямпочка й було людно. Посеред кухні стояв у шапці Халабуда, заклавши одну руку за спину, а другою своїм звичаєм погладжуючи ніс і кучеряві вуса, і щось говорив до Килини, що стояла біля лежанки. У кутку, під образами, на своєму звичайному місці сидів Трохим і гостро подивлявся на прикажчика. Біля нього, коло лави, стояв Кіндрат та Гриць і мовчки, похмуро слухали; далі сидів на лаві Савка з своїм незадоволеним широким лицем і здоровенними рудими від води чобітьми. По другий кінець столу стояв Андрій і пильнував губ Халабудиних, роззявивши трохи рота. Петрик, Санька та Софія стояли біля полу спиною до діда.
— От і виходить окончательно, що ти нехорошая кухарка, — сказав Халабуда, дивлячись на Килину. — І борщ, говорять, без сомнєнія несмашной, і хлєб гливкой, і каша плохая…
— Бо погане пшоно дають, — бовкнув несподівано Савка, дивлячись у вогонь з грубки.
Халабуда хутко повернувся до нього.
— Как? — спитав він.
— Так, — кліпнувши на нього очима, посміхнувся Савка.
— Говори голоснєй, я не разобрал… Какоє пшоно?
— Погане! Какоє ж більш? — злісно муркнув Савка. — Погане пшоно, то погана й каша.
Халабуда мовчки з зневажливою усмішкою подивився на нього, потім махнув рукою, мовляв: «е, що з ним, бідним, говорити!» і знов повернувся до Ки-
