— Знаєм ваш сахарь! — бовкне собі під ніс «дядько» і так само піде далі, проштовхуючись, роздивляючись, обмацуючи й одходячи.
— Ах, какиї ви стали скупиї! — докірливо хитає головою молодий єврейчик засмаленій, товстопикій дівці, що роздивлялась на червону з зеленими квітками хустку. — Самая петербурзькая матерія!.. По самой первой моді!.. Ах, скупиї, баришня… Ето не харашо!
— Дам трийцять п'ять! — підніма голову дівка, не випускаючи хустки.
— Менше, как шезьдесят, накажі мінє господь, не можна!.. Вам какіх ниток?.. Какиї ви скупиї! Такая багатая і красивая баришня і тільки трийцять п'ять… Здачі? Суре, ґіб їм здачі… Нєту?.. Вот я чічас дам здачі, одну минуточку… Єслі ви хотітє купить етот платок, я вам для вас можу оддать за 50 копєйок… По знайомству…
Мовчки, довго роздивляючись, стоїть дівка біля хустки й, нарешті, розв'язує край своєї хусточки, виймає гроші, довго лічить їх, оддає єврейчикові, пильно-обережно склада хустку й одходить тихо, спокійно, задоволено.
А ще тихше, ще спокійніше ярмаркують на воловій та кінській.
Веде пару сіреньких, невеличких бичків худенький, маленький, трохи сивенький «дядечко», з одною випущеною штаниною з полотняною латкою на коліні, в брилі, з таким носом, що, здавалося, цей дядечко ще змалечку не цурався чарочки.
— Що за бички, синій ніс?
Мовчок, тільки суворий погляд з-під сивеньких брів і сердите «гей»…
— Дядьку! Земляк з буряковим нюхачем! Що за бички дам?
— Зашмаруй наперед ряботиння, — одмовляє синій
