— Ти… вкрала… — нарешті скрикнув він, але не договорив і хутко оглядівся по хаті. Не було нікого, тільки на другому кінці полу біля лежанки лежав прикритий кожухами слабий Панас, яккому певне не було чутно нічого.
— Ти вкрала миндаль? — тихіше, але все таки здивовано повторив Юхим, нахиляючись і якось придивляючись до неї.
— Украла… — не підводячи очей, прошепотіла Маринка, мнучи дрижачою рукою рукав «пальта», яким був укритий Юхим.
— Ти?
— Я…
— Миндаль?..
— Атож…
Дід аж у бороді почав чухатись.
— От тобі, брат, і той… і припорція! — скрикнув він і мовчки став дивитись на Маринку, яка то позирала на нього, то прудко бігала очима по полу, то дивилась собі на коліна.
— І так таки не побоялась: пішла, взяла та й усе? — спитав він.
— Атож…
Дід знов якось і заклопотано, і стурбовано, і разом з тим здивовано почав чухатися в бороді, дивлячись на Маринку.
— Да-а… ето, брат, той… Х-м… Припорція. Як же ти брала її?
— Так. Він спав, а я прийшла та й узяла.
— Значить, ти вже раніш дивилася за ним, де він ляже, де положить… чи як?
— Атож…
— Х-м… От тобі й Маринка!.. Ну, а для чого ж ти взяла її? — раптом спитав він, пильно дивлячись на неї.
Маринка хутко підвела очі й трохи здивовано
