який з заклопотано-діловим виглядом поспішав до кухні. Побачивши панів, він уступився з дороги і, кинувши похмурим поглядом у високу, дужу постать офіцера, хотів пройти в двері, коли раптом Халабуда спинив його:
— А ти куда? Почему не на роботі!
— Забув батіг у хаті, — муркнув Андрій і, не дивлячись на Халабуду, прошмигнув у сіни. Той провів його пильним поглядом і пішов за панами.
Ускочивши в кухню, Андрій кинув гострим, пильним оком на Килину і з тим же діловитим виглядом став ходити по хаті, заглядаючи в усі закутки. Лице його ніби прояснішало.
— А чого, Андрію, шукаєш? Учорашьного дня? а? — весело спитала Санька, підходячи до нього з перев'язаною навхрест через усі груди великою хусткою і в теплий кохті. — Чи ту миндаль, що пани шукають? Не шукай, її вже панич знайшов.
— Знайшов? — здивувався Андрій. — Невже? У кого ж вона була?
— Е-е! — якось загадково посміхнулась Санька і, глянувши спершу на Килину, а потім на Софійку, яка одягалась біля полу, одійшла до зеркальця, що було вмазане в простінку між двома вікнами. Андрій спіймав той погляд її і густо зразу почервонів увесь.
— Андрію! Поможи мені цебер винести, — раптом звернулась до нього Килина. Він хутко кинувся до кочерг, знайшов між ними рогач з тонким держалном і, проткнувши в вуха цебра, чекаючи подивився на Килину. Вона викрутила з ганчірки останню воду і, мовчки взявшись за передній кінець рогача, підняла поволі цебер і хоча важко, але гарно ступаючи, наче повела за собою з хати Андрія. Зупинившись на смітнику, вона перехилила цебер і, не випускаючи одного вуха з рук, напівсхилившись над ним, стала задумливо дивитись, як лушпайки картоплі, покру-
