рила брови і, держачи лівою рукою між ним і собою мокру ганчірку, промовила:
— Паничу! Прийшли за ділом, то й робіть його. А цього не треба…
Очі її дивились спокійно, твердо, але без тієї приваби, що перше. Офіцер ще вище підняв брови і стиснув плечима, з ніяковістю повернувся до Халабуди. А цей, як той вірний пес, що, буває, ласкаво махаючи хвостом, прихильно так дивиться, як хазяїн його їсть щось смачне й пахуче, і не сміючи виявити своєї заздрости, чекає тільки, коли хазяїн піде, щоб накинутись з радісним гарчанням на недоїдки, — ласкаво й підлабузнювато всміхався і, слідкуючи за кожним рухом Килини й офіцера, добродушно й делікатно хіхікав. Як повернувсь до нього Олександер, він зробився серйозніший й услужливо випнув вперед голову, мов бажаючи ротом ловити кожне слово паничеве.
— Она давно у нас? — хитнув цей на Килину головою. Прикажчик вирівнявся.
— Так точно… Продолжітєльноє время вже служить… На должності кухарки.
— Но почему ж я нє відєл єйо ні разу?.. Около мєсяца здєсь — і ні разу нє відєл…
— Нє могу знать, — покірливо схилив на ліве плече голову Халабуда. — Потому она усьо больше в безвиходном положенії… Другиї дівчата, коториї, значить, на посторонніх місцях занімають роботу, так тих скорєє на заміченіє узять можна… А Килина, как без сомнєнія кухарка, то нікогда з хати не виходить і… і труднєй повідєть єйо.
— Она со всємі такая… е… е… — офіцер зам'явся й ніяково посміхнувся: — такая непріступная!
— Так точно… — хутко й ніби заспокоююче проговорив Халабуда. — Она очень скромного обращенія… Она нє на подобіє… тих (він хитнув головою до
