Олександер уже не крутив ліниво вже, не блукав байдужим оком по стінах та стелі, а наче ожив. Весело одсунувши свій червоний картуз на потилицю й озирнувши всіх, а надто Килину, він жартівливо почав засукувати рукава, голосно говорячи:
— А тєпєр можно і допрос сдєлать… Єй-богу, я і нє знал, что на нашей кухнє такіє дівчата!.. Право!.. Ну, что ж, начньом…
І посміхаючись підійшов до Софії да Саньки, що притулившись одна до одної, спершу були зрушені, а потім потроху почали всміхатись; а коли Олександер приступивши зовсім близько, схопив за руку Софійку і потяг її до себе, вони захіхікали й стали пручатись. Почалась боротьба. Софійка щиро, весело реготалась, сміливо й задирливо зачіпала панича, говорила йому в лице доволі скоромні речі; Санька ж роблено-соромливо хіхікала, сховала голову в руки і, коли офіцер, ніби обшукуючи, обнімав її, вона тоненько пищала й слабо випручувалась. Але обнімаючи то Софйку, то Саньку, офіцер усе поглядав на Килину й ніби вагався. Нарешті, покинув тих і, підходячи до неї, промовив:
— Ну, у тєх миндалі нєт… Навєрно уж у етой. Правда? А?
І зазираючи в лице її, він простягнув руку до стану й обняв її. Розпалений боротьбою, з почервонілими щоками, з очима вкритими масним блиском, з пушистими, темними вусами, він був дуже гарний. Але Килина хутко одвела його руку від свого стану і, глянувши на нього, спокійно, але строго протягнула:
— Ну-у!
Офіцер здивовано підняв брови.
— Ого! Королєва нєпріступная!.. Смотрітє…
І сміючись, він знову міцно обхопив її за стан і хотів уже протягнути свої губи до її лиця, коли вона знов спокійно, але рішуче визволилась, нахму-
