що з чеканням дивився на нього і, показуючи одними очима назад, до Килини, тихо промовив:
— Посмотрітє туда, к пєчкє… Відітє… дєвочку?.. Только смотріте так, чтоби нє очень замєтно било… Відітє?
— Віжу, віжу… — пильно й з надією зиркнув на Килину панок.
— Как вам нравітся ета… миндаль, а? — захоплено проговорив Олександер. — Вєдь… Юнона… Настоящая Юнона… А?.. Смотрітє, фігура какая!.. Грудь… глаза… Чорт возьмі!
— Да-да… — пробурмотав розчаровано Луценков. — Очень красівая… Но я думал, что ви мнє… о пропаже…
— А, что пропажа! — весело перебив його офіцер. — Находка єсть! Ну, что же Халабуда? — раптом голосно й серйозно-діловито звернувся він до прикажчика, що пильно слідкував за всім своїми розтягнутими тихими очима і робив такий вигляд, ніби він нічого не помічав. — Нужно ж найті пропажу! Так вєдь нєльзя.
— Так точно, ваше благородіє, — трохи випрямився й наче ожив Халабуда. — Дєстлітєльно так нєльзя…
— Так вот! Нужно обискать всєх хорошенько… осмотрєть всє вєщі… Кто нужен — того оставіть… Кто нє нужен — отослать… Вєдь у каждого работа навєрно єсть?
— Так точно!.. Так ви всі… можете уйтіть… — звернувся Халабуда до парубків. — А то хто лежить?
— То — Панас… слабий, — прогудів Гриць, шукаючи свою шапку на полу.
— Чого ж він слабий?
— Так… заслаб…
— Ага! — задовольнився Халабуда. — Так по какой же надобності он тут лежить? Разлі тут больниця? Заслабєл — бери без сомнєнія рощот й йди собі, сла-
