обтягали ноги що видно було, як здригувались на них мускули, і з хлистом у руках. За ним прудко всунувся «панок» у чорному картузі з синьою оксамитовою околицею і з кокардою, в довгому сюртуці і з такими високими комірчиками, що здавалось, вони йому ось-ось поодрізують уха. Ускочивши дрібним поступцем у хату, він ніби вклонився, ніби нахилився всім тілом уперед, мов бажаючи стрибнути, і, скинувши картуза правою рукою, лівою почав зараз приглаждувати свій підстрижений чуб, що дуже був схожий на білу щітку, якою чистять одіж. За ними просунувся Халабуда в своєму кожаному піджаці і в глибоких калошах, які були мало не до верху замазані грязюкою. Не обтираючи ніг, не скидаючи шапок, Олександер і Халабуда підійшли до столу і, озираючи всіх, зупинились. Всі, крім Трохима, Устини та Панаса, що зраня ще лежав на полу зовсім хорий, не встававши навіть до обіду, зараз повставали і видно було, як кожному хотілось якмога менше місця на той час займати?
А то что за барін такой? — хитнувши головою на Трохима й кидаючи мимохідь оком на Устину, що сиділа побіля нього, спитався в Халабуди Олександер. Трохим не рушився, мов не чув, тільки очі його якось гостро дивились у віконце й мідяне, порите віспою, лице його стало ніби темніше.
— Почему не встайош? Слиш, ти! Рябая морда! Я кому говорю?!
Гарне, випещене лице офіцера з чисто виголеними, трохи синіми в тих місцях щоками і пушистими з підвусниками вусами почервоніло, а великі, довгі очі під темними і трохи широкими бровами загорілись огнем. Трохим з-під лоба похмуро подивився на нього.
— Встать!
Трохим, не спускаючи з його очей, тихо підвівся і став на ноги. Панич Олександер ще трохи поди-
