долоні до своїх блідих щок. — Пуза-а-тий, пузатий, аж у дверя не войдьоть… Усе кашля… А другий — з миндальою… На стьожці з боку висить… Як хрест усьо рамно… Та всі поздравляють його, ручкаються… Та всьо на миндаль ту смотрять… От хрест мене вбий! Бухвечик говорить, що якби й йому таку миндаль, так він би січас у городі трахтир з катеринкою одчинив би… Накажи мене бог! Десь дорога, верно!
— От би таку мендаль украсти, діду! — зареготався Гриць. — Га? Було б на що хату поставити?
— Да-а… — усміхнувся Юхим.
— Са́нько! — гукнув Гриць. — Ти там зівка не давай… Придивись, де спатиме, та ніччю і підберись до миндалі… Петрик спасибі скаже!
— А як ми вже поженимося, ви будете зо мною ручкаться-поздравлять!.. промовив важно Петрик. — А вона велика? — звернувся він до Фроськи.
— Та де!.. Як слива завбільшки…
— Пхе! Чортзна яка миндаль!.. зневажливо плюнув Петрик. Софійка та Санька вже одяглись, а Маринці не було чого одягатись. Вона давно вже стояла біля Фроськи і, пильно дивлячись кожному в рот, слухала кожне слово.
— Ну, гайда! — крикнула Фроська і всі три, весело озираючись, жартівливо прощаючись і сміючись на жарти хлопців, вискочили з хати. За ними хутко заляпала босими ногами Маринка в своїй довгій кохті й брудній ситцевій хустинці на голові.
Стало тихо. Килина поралась біля мисника; Андрій і Трохим сиділи біля столу похмурі й задумливі. Петрик підсів до Гриця і стиха почав якусь пісню. Кіндрат спершу мовчав, потім ледве чутно почав підголосювати; сумні згуки знову забились, заплакали десь під стелею.
Тим часом дід Юхим набив люльку, запалив її і став виряджатись на «службу». Напнув на лису го-