— Не займай її, — понуро промовив Юхим. — Хай виплачеться… Горілка її розм'якшила…
Гриць хотів щось сказати, але в цей мент щось стукнуло в одно вікно, потім у друге, потім затупало в сінях і в хату хутко вбігла дівчина в «панській» одежі, себто в ситцевій довгій спідниці, в кохточці «в талію» і з чистим, білим хвартухом на шлейках.
— Дівчата! — зараз же почала вона, захакавшись і важко дишачі. — Ідіть… нам… помагать… посуду пере… мивать, бо не вправимося… Ху!., Казав Халабуда… А що то у… вас?… Монополька?… Диви!… А що то плаче? — умить спинилась вона й злякано подивилась на Софійку. — Чого вона? Хто то?
— Софійка, — промовив Гриць.
— Чого ж вона?
— Та… так… Годі, Софійко… Он краще йди в кімнати… На панів подивишся… Фроська прийшла… Посуду перемивать…
Софія трохи стихла, але не підводилась, тільки іноді схлипувала й тоді хиталась усім тілом.
— Чуєш, Софійко, — підсіла до неї Фроська й обняла злегка за стан. — Плюнь на їх!.. Нехай обіжають!.. Лучче пайдьом у комнати… Пущай плачуть ті, што гроші мають… А в нас весело! Панів, пані-ів! Танцюють, грають на хуртоплянах… Вставай, пайдьом. Та й Санька, й Маринка пущай ідуть! — звернулась вона до всіх.
— А я чого туди піду? — сказала Санька.
— «Чого»! Посуду перемивать!
— От не бачила…
— Тю, дурна! Та я б аж побігла! Подаси якомусь панові шубу абощо, то й «на чай» получиш.
— Нуда! — недовірливо протягнула Санька.
— Їй-богу! Дурна!
Санька повагалась трохи, потім почала шепотіти
