— Грицю, поможи, — хитнула вона тому головою.
— підхопив Гриць і штовхнув ліктем Кіндрата. Той нашвидку проковтнув хліб, притулив руку до щоки і трохи розбитим, але сердечним голосом уступив у пісню й наче поплив м'яко, рівно угорі:
— Ну, што-ж, кому дєло, гуляла-а!..
Ну, какоє кому дело, гуляла-а!
— залунали веселі, буйні згуки в сумній, темній «чорній» кухні.
Софія поставила на стіл налиту чарку, вскочила на середину хати і, топнувши ногою, палко повела плечима, граючи до Гриця очима й усмішкою. Потім, раптом повернулась до Савки й, підморгуючи, манячи за собою, весело покликала:
— Ходи, милий, не журись!
Ходи, любий, не журись!
Савка задоволено «гикав», а Гриць та Кіндрат, переплітаючись голосами, наче підбадьорували його:
— Ну, што-ж, кому дело, не журись!
Разкакоє кому дело, не журись!
— Ні, стій! Давай другу! — спинився раптом Кіндрат і, не чекаючи нікого, трохи заплющившись, притулив знову руку до щоки й тихо-тихо почав:
— Ге-ей, ти горі-і-лочка,
Гей, ти медова-а-а-я-а..,
Ге-ей, з ким я тебе пи-ить бу-уду, молодая-а-я!
Сумні згуки заплакали десь під закуреною стелею, перебігли сумом по обличчях і попливли, розлились по хаті. Софія спинилась, прислухалась, потім хутко підбігла до Кіндрата, сіла близько нього і, обнявши, притулившись йому до плеча головою, тужливо підхопила:
