Одну я знав там… Гарна, канальська дівка… от би не гірше нашої Килини, тільки неначе менша й тонша. Так, скажу вам, не жила, а кипіла. Грішми курила, як я тютюном. У шовках уся. А таки ж з нашого брата, з простих: десь, казала, з Полтавської. Да-а! Правда, трохи, бувало, крадькома сумувала. Ну, та без суму і втіха не така солодка. Живуть!… Хоч і трохи, та добре!…
— То те ж усе правда, що ви казали?.. — підвела голову Килина й роблено байдуже позіхнула.
— А мені чого брехати? — спокійно всміхнувся Юхим. — Піди та подивись сама, коли не віриш. А хочеш, то й сама до них пострижись. Гірше не буде. А будеш жить так, як і не присниться ніколи. Хе-хе-хе!
— Мелі-іть! — якось ніяково всміхнулась Килина і, потягнувшись усім своїм дужим, гарним станом, знов нахилила голову і взялась до кульки.
— Е! Послухать діда, то зразу щасливим будеш! — сказала насмішкувато Санька. — Тільки горе, що дід сами досі тільки сторожа при окономії доскочили. А кажуть, що й по тюрмах сиділи, й по світах бували.
Дід усміхнувся.
— Да-а, і по тюрмах сидів, і по світах бував. Та дурного, дівко, в церкві б'ють. Така вже планета дурневі. А якби я з розумом робив, то може б і не тинявся б оце по скарбах.
Він трохи помовчав, потім почав знов.
— Да-а… розум — велике діло. Коли б я з розумом крав, то єй по тюрмах не сидів би. Коли хочеш красти, то вже кради так, щоб хоч і в тюрмі посидіти, так уже потім і пожити. Кради в того, хто багато має, а ще краще, хто сам краде. Украв раз, та гаразд. А на те, що гріх, плюнь. То гріх для того, у кого береш, а коли він сам братиме, то вже не буде гріх…
— А бог? А правда? — скрикнула Санька.
