— То, виходить, як мені на користь красти, то й красти можна? І по правді буде?
— А тобто є такий чоловік, щоб не вкрав ні разу на віку? Га? Ех, ти! І святий краде. Що то таке — вкрав.?... Узяв те, чого сам не заробив. Правда, інший усе своє життя краде, і добре краде, і живе добре… а другий і погано вкраде, і раз украде — й живе погано. Та то вже біс один, чи мало, чи багато. Е, дівко, дівко. Сидів я й по тюрмах за ту неправду і по̀том умивався за правду, а тепер бачу, що тої вашої правди ще й досі не бачив. Що на мою думку було правдою, то другим було неправдою; що мені неправдою — то другим правдою. А де вона та одна правда, то мабуть і сам чорт її не бачив, бо і в його є своя правда. Правда, дівко, то все одно, як бува, та городська бариня. Подивишся ззаду: рівна, гарна; не ногами йде, а пливе; чепурна, пахуча, — хоч молись до неї! А подивишся спереду — то так тобі зробиться наче муху ковтнув, їй-богу! А бариня та ж таки одна…
— А то, мабуть, ті барині, що той… — трохи зам'ялась Софійка, — що… як ви колись казали. Ну, як у нас нечесні…
— Та кажи прямо! — гукнув Гриць на всю хату: — Шлюхи та й усе.
— Усякі, усякі. Це я так… для приміру. А там є і шлюхи, і чесні… всякі. Тільки щось чесних тих мало. На мою думку, тих чесних перевішати б усіх на одній гілляці, а пани їх у ручку цілують. От тобі й маєш правду. А шлюхи… що шлюхи? Такі ж люди, як і ми. Живуть собі. Ге! Та ще й як, бува, живуть. Все одно вже, дума собі, не вернуть… ну, так хоч поживу ж!.. Ну, й живе! Такі люди мають собі всякі перепони, або там сором, або щось інше. А тим що?… Одно — гуляй, та так гуляй, щоб і на старість вистарчило. Ге!.. Котра гарна, та розумна…
