над білими зубами ще більше червонили її; сині довгі очі горіли, щоки палали.
— Хай говорять люди! Пхи!.. Удівітельно! Гуляй і все!
— Вєрно! — гукнув Гриць і так бухнув Кіндрата по спині, що той аж хитнувся вперед усім тілом.
Але інші сиділи якось невесело й задумливо. Андрій потроху стих, ослаб якось, спер голову на руку й дивився кудись мутними очима, поглядаючи іноді на Килину, що не переставала качати кульку; Трохим ще більше насупився.
— Так, т-аа-к, — протягнув, зідхнувши, дід Юхим: от і все. Тепер уставай, діду, бери свою калаталку, та йди стерегти чуже добро…
Він трохи помовчав, потім, іронічно всміхнувшись, почав знов:
— Жив, робив… а для чого жив, на що робив, то й сам тобі жидівський рабин не скаже. От 65 літ маю, а спитай мене, що я зробив собі? Калаталку. (Він хитнув головою). А все, що дурний був. Ех, вернись мені літа мої! Ге! Наплював би я тому в вічі, хто сказав би мені, що себе забувати треба, що за свою долю битись — гріх. Я б йому сказав би!..
— Е, діду! — махнула рукою Санька. Нічого те не поможе. По правді роби, по правді й буде тобі. От що!..
— То по правді й очі вилізуть, — хрипло промовив Панас, байдуже, в'яло дивлячись поперед себе.
— По правді? — усміхнувся дід. — Ех, дурна ти дівко, мало каші їла. Та знаєш ти, що таке правда? Правда — то отой самий п'ятак: подивись з одного боку — орел; переверни той самий п'ятак на другий бік — буде тобі орешка. От так і правда вся. Що на користь мені, ото й правда, а що на шкоду, то — неправда. А що шкодить одному, то другому на користь. От тобі й правда вся…
