Знов заходила пляшка по руках, знов Санька почала «пригублювати», знов Петрик, схиливши по-баб'ячи голову на руку, почав жалібним голосом приговорювати до чарки, знов Килина одважно простягла руку за горілкою і з придушеною огидливістю випила її. І знов Маринка покірливо ковтнула, але вже не закашлялась, тільки на всьому її худенькому личку виступив рум'янець та очі зробились сміливіші й веселіші. Але розмова все зривалась: почне хтонебудь, другий додасть — і знов замовкнуть. Почали по третій. Але Килина вже не змогла більше й одмовилась. Санька ще більше «запишалась», але «пригубила» й третю. А Маринці знов сказали випити і, хоча дехто вступився за неї, але Гриць із веселим сміхом, з запомогою Трохима таки досягли свого й Маринка випила. Почали й другу «півкварту».
— Да-а… — протягнув задоволено дід Юхим, витираючи долонею вуса, — от і не думаючи випили. Люди полаялись, а ми поживились. От тако воно й повсігда. Здається, погано лаяться, а з лайки й добре вийшло. От і припорція! Да-а… Так воно на світі вже з давніх давен ведеться: що одному погано, то другому добре Ну, ще по одній, та й спочинемо.
За кожною чаркою Трохим насмішкувато дивився на Андрія й неодмінно щось приговорював. Кров ударила йому в лице й воно стало ще червоніше, наче добре вишарований об цеглу п'ятак. Чорні маленькі очі його заблищали гострим вогнем, усмішка ставала все тоншою, уїдливішою.
— Пиймо хазяйську горілку! — промовив він, простягаючи руку за чаркою. — Вони з нас пили!
Андрій глянув на нього.
— А я з тебе пив? — тихо спитав він
— Ти? Ну, тобі-б то я ще й не піддався б!..
— Так чого ж ти чіпляєшся до мене? Чого ти хочеш од мене?
