з загостреними губами і гострими карими очима. Хутко підбігши до Килини, вона напів-здивовано, напів-заздрісно сплеснула руками й озирнулась на всіх.
— Застібнись! — коротко кинула їй Софійка, показуючи головою на груди. Санька трохи змішалась і почала застібатись.
— Ну, а ти ж що? — застібаючись, глянула вона на Килину, яка з тим же таки виглядом спокійно змітала рукою крихти хліба зі столу…
— Нічого…
— Як «нічого»?
— Так…
— Вона ще поторгується! — бовкнув Трохим, дивлячись на свої пальці, що тарабанили по столі.
Андрій раптом зупинився, озирнувся до Трохима й хотів щось сказати, але знов шарпнувся всім тілом і заходив по хаті.
Килина ж нічого не сказала, наче не чула, й одійшла до мисника.
— Та скажіть же, що тут таке? — запитав Гриць — Хто сім рублів!? За віщо?
— Х-м… За віщо? — усміхнувся Юхим. — За роботу!
— Та за яку?
Всі засміялись.
— Йди, я тобі скажу, — зачулось із полу.
— Он тобі Петрик скаже, він знає… — хитнув головою Юхим і глянув на Саньку, яка занадто пильно почала обтрусювати поділ спідниці. Гриць широко розплющив очі, подивився на піл, на Саньку і вмить просіяв весь.
— А-а? Гу-у-гу-гу! — зареготався він. — Та бре?
— От тобі й «бре»!
— Халабуда?
— Атож?
— Го-о-го-го-го!!
