таючи лушпайки в цебер; на полу ледве чулось шепотіння; гудів вітер.
— Так-так… — зідхнув Юхим. — Всякому своє. Той за шматок хліба б'ється, той за хату, бо хліб уже є, а той уже за гарною дівчиною, бо й хата є; а той ще чого…
У сінях зачулась голосна балачка, сміх, тупотня ніг.
— О! Здається, вже й Гриць вернувся! — промовив Кіндрат. — Скоро!
— Е!… Він по горілку, як на крилах! — усміхнувся Юхим, дивлячись на двері, в яких справді з'явився Гриць. — До цього його мама родила…
— Що! — зараз же закричав той, вступаючи в хату. Ще не ковтнули язиків?… Софійко! Сип вечерю, будем гулять!
І по цоьму він якось велично вийняв з-за пазухи дві пляшки «монопольки» і, люб'язно обтерши їх свитою, поставив на стіл. Поставивши, весело озирнувся й подивився навкруги. Але всі якось мало звернули уваги на горілку. Дід Юхим тільки трохи подержав на ній свій погляд і зараз же перевів очі на Килину, що з тою ж таємничою усмішкою роздягалась біля жердки. Трохим теж зиркнув і знов похнюпився. Софійка сиділа задумливо. Андрій червоний знов ходив по хаті.
— Що таке? — здивовано підняв брови Гриць.
— Побились чи що?
Ніхто нічого не одмовив йому.
— За прачку на білу кухню кличе, — промовила Килина, підходячи до столу й усміхаючись. — По сім рублів у місяць на їхній одежі…
— По сім? — скрикнула Санька і, схопившись із полу зстрибнула додолу. Кохтина на грудях у неї була розстібнута і видно було смугляве тіло; чорне волосся розкудовчилось і пасмами спадало на смугляве лице з дуже загостреним підборіддям, з загостреним носом,
