Андрія. Той з занадто байдужим виглядом, підвівши голову, ходив від лежанки до столу, заклавши руки в кишені піджака й тихо посвистуючи. Тільки на щоках йому грав виразний рум'янець.
— А як думаєте, діду, — кривлячи губи в усмішку, спитав Трохим. Хто кого обманить: чи вона Халабуду, чи Халабуда її?
Андрій блиснув на нього очима й ще дужче почервонів.
— Хто кого? — роздумливо перепитав Юхим. — Як тобі сказать? — Вона дівка… одно слово… молодець… О!.. Він тоже… не жменею кашу їсть… Тихенький собі, а з-підтишка мішки рве… О… А хто обманить, то вже не звєсно… Да-а… А Андрій зівка дає, то тоже правда! — умить додав він і подивився на Андрія, що по цій мові, подивившись на діда, зупинився, почервонів, криво ніяково всміхнувся і, не знаючи певне, що сказать, одійшов і сів на піл.
— Їй-богу зівка дає… — повторив Юхим. — З дівкою так не можна… Дівка… Що дівка.?. Одно слово — женщина і більше нічого… Просто баба. А баба, як не крути, все до свого кутка моститься… А Килина аж дрижить, щоб хазяйкою стати… Ге! Це дівка не дурна, е-е, не дурна-а… її обманить — не з гори побігти….
Дід Юхим з задоволенням досмоктав люльку і, циркнувши, плюнув крізь зуби.
— Килина не така… не дасть себе обманити — якось тихо промовила Софійка, задумливо дивлячись кудись через світло лямпочки, широко розплющивши сині очі. Усмішка її щезла з повних губ, рум'янець кудись пропав, уся вона притихла, якось зігнулась, прив'яла. Стало тихо. Було чути, як лопотів дощ по шибках, як клекотів кандьор у казані, але знадвору не доходило ніякого гомону. Маринка почистила всю картоплю і прибрала на лаві, згор-
