— Яка хата, такий і воздух, — спокійно сказала Килина. Не дивлячись на його тихість, як тільки він вступив у хату, всі зразу замовкли й ніби напружились. Трохим насупився, дід Юхим зробився поважніший, Кіндрат стулив губи й одійшов до полу, навіть Софійка втихла й заспокоїлась. На Килинину відповідь Халабуда тільки мовчки подивився на неї своїми очима, що визирали з-під густих, кучерявих брів, як із-під стріх, і почав гладити вуса й чистити кінчик носа. Потім заклав руки назад, нахилив голову, подивився на калоші і, знов підвівши голову, звернувся до хлопців, м'яко вимовляючи:
— Завтра ж… хлопці… той… не забувайте: весь той гній, що перд стайнею, нада вивезти аж геть за Косу Межу.
— Увесь? — бовкнув, не дивлячись на Халабуду, Трохим.
— Єслі мало буде, знайдем ще… Затруднєнія не будеть…
— Мало? — скрикнув Гриць. — Та там дай боже за два дні перетаскати!
— Ну-ну, повидім, повидім… Ну, а той… як його… мм…
Він наче забув і, знов нахиливши голову, став пригадувати.
— Ага! Килино! Ганна, кажись, одходить скоро. Мєсто ослобоняється. Може б стала?
— Це прачкою на білу кухню? — спитала Килина. Андрій гостро глянув на Халабуду, потім на Килину і прудко перебіг по всіх очима. І помітно було, як по цих Халабудиних словах усі якось надто пильно стали прислухатись і дивитися на Килину.
— Да, прачкою… — байдуже водячи очима по стінах, потвердив Халабуда, не дивлячись на Килину й наче мало цікавлячись її відповіддю.
Килина ж нічого не одмовила, а замість того
