милуючи його, силкувалась утишити його ласкавим голосом.
— Поцілуй його, а він тебе, то будете родичі… — насмішкувато порадив Трохим.
— Ух, ти! — встала і гнівно зміряла його з ніг до голови Софійка: — чистий вовк!
Довгі сині очі її з довгими білявими віями горіли обуренням і гнівом, а веселі, трохи товсті губи аж побіліли з роздратовання.
— Якби могла, я б тобі показала, — додала вона, нервово одходячи до полу.
— Е, якби ж то! — хитнув ніби сумно головою дід Юхим. — Якби то можна було подужати дужчого за нас! А то горе, що тільки слабшого!..
— А ви теж! Піддражнюють! — кинула до нього Софійка, сідаючи біля Андрія, який знову ліг на піл і ні словом не обізвався на сцену з Тікаєм.
Дід Юхим хотів щось одмовити, але в цю хвилину у сінях зачулось якесь шарудіння, наче хто мацав руками по стіні, потім одчинились двері й до хати вступив прикажчик Халабуда. Не здіймаючи своєї «каракульної» шапки, поважно заклавши ліву руку в кишеню свого зимового теплого піджака, що зверху був покритий чорною шкурою, а правою чистячи своїм звичаєм ніздрі і погладжуючи чорні, кучеряві вуса й коротеньку круглу бороду, він наче вплив у хату. Вузькі, довгі очі його дивились м'яко, добродушно, а все обличчя його з широким носом, з великим ротом, з низеньким лобом, обличчя, яке, здавалось, хтось, узявши за одстовбурчені вуха, дуже розтяг та так і зоставив, виявляло якусь хитру тихість. Ступивши декільки кроків, він зупинився, понюхав повітря і, хитнувши головою, добродушно сказав:
— Ну, та й воздух же!.. Без сомнєнія, настоящая фіялка… ха!