шматків хліба, почав кидати їх тому в рот. Тікай покинув платонічне поглядання вгору й залюбки повернувся до Трохима; з голосним плямканнм роззявляючи рота до шматочків хліба, зручно хапаючи і в один мент ковтаючи їх, він привітно виляв задом і пильнував кожного Трохимового руху.
Софійка й Андрій покинули видирати одно в одного червоний пояс і разом зо всіма стали дивитись на Трохима, який непомітно накрив жарину одним шматочком хліба, другим підняв її і, хутко заліпивши її обома шматочками, кинув Тікаєві. Той аж зубами плямкнув, роззявляючи рота і хапаючи доволі великий шматок. Крутнувши вдячливо задом, він смаковито заплющив одно око і з тріском розкусив хліб, але зараз же голосно завищав, викинув його з рота і з жалібним, болісним скавучанням забігав по хаті.
— Ха-ха-ха! — зареготались з полу.
— Хе-хе-хе! — гуняво засміявся Юхим, з задоволенням слідкуючи за Тікаєм.
А Трохим стояв з прутиком у руці і, не міняючи своєї усмішки, все так же мовчки дивився на пса, що побігавши забився під лавку й почав голосно скавучати.
— А тобі собака хату зайняла? — гнівно звернулась Килина до Трохима: — Тебе б вогнем погодувати!
— А думаєш, не годували? — не дивлячись на неї і все таки однаково всміхаючись, бовкнув він і рушив до столу.
— «Годува-а-ли»! — перекривила його Килина.
— Та ще й як! — раптом озираючись, зиркнув він до неї очима і з такою невимовною злістю зареготався, блиснувши рядом білих зубів, що Килина тільки задивилась на нього, поширивши очі.
— Хе-хе-хе!, — піддержав його дід Юхим, слідкуючи за Софійкою, яка нахилилась до Тікая і, ніжно
