хату. А рум'янець ще більше червонив йому щоки і наче визирав з живих очей, які стали ще живіші й блискучіші. Він навіть почав учити Тікая стояти на задніх лапах, але зараз же покинув і знов завів цілий гармідер із Софійкою.
Солома в грубці спалахнула веселим полум'ям, з казана здіймалася все густіше пара і, лоскочучи роздратований апетит, розходилася по хаті й змішувалася з димом в якийсь особливий, гострий дух. Навіть Тікай не витримав його сили і став пильно дивитись до Килини, замість хвоста ласкаво покручуючи всім задом. Але Килина навіть не помічала його. Вона задумливо, дивлячись кудись за мисник своїми великими, спокійними, як у вола, очима, мішала в казані і, здавалось, нічого не бачила, навіть Андрія, який чогось усе спинявся біля неї й навіть ненароком торкався її поважної дужої постаті. Вона тільки злегка одхилялась і все дивилась за мисник.
А Тікай усе не зводив з неї очей і крутив задом.
— Пішов!.. Ти!.. — тихо проганяла його Маринка, махаючи жмутом соломи. Але він нашвидку озирався не неї, ступав убік декільки ступнів і знов уважно дивився вгору до Килини, мов від цеї його пильности залежала вся справа з вечерею.
— Та палицею його — порадив Кіндрат Маринці, але та несміло глянула на нього і, знов махнувши на Тікая соломою, повернулась до грубки. Трохим, мов виведений з задуми, подивився на них і, довше зупинившись на Тікаєві, раптом усміхнувся і встав з-за столу. Повернувшись спиною до лежанки, він одломив шматок хліба від окрайця, що лежав на столі і, сховавши в кишеню, підійшов до грубки. Сівши до вогню і піднявши солому, він прутиком знайшов велику жарину й підкотив її до самого краю грубки. Потім із тою ж мовчазною усмішкою поманив до себе Тікая і, одломивши декільки невеличких
