— Од Хведора мало дістала, так ще й від Андрія хочеш? — байдуже промовила Килина від лежанки.
Андрій хутко, пильно подивився на неї, потім звернувся до Софійки й промовив:
— А хочеш, дам зараз на горілку?
— Хочу!
— Та бреше! Не дасть! Задається! — зареготався Гриць.
— Брешу?? Так от же… На!.. — палко, гордо крикнув Андрій і, рішуче кинувшись до кишені, витяг гаманець, поколупав у ньому і, витягши декільки монет, подав їх Грицеві. Той здивовано подивився на нього, але гроші взяв і зараз же почав рахувати.
— А багато? — зазираючи через плече йому, спитав, підійшовши, Юхим.
— 55 копійок.
— 55? Х-м… Що ж за їх можна вистругати? — замислився дід. — Тільки, значить, понюхати та облизатися?
Андрій знов мовчки розстібнув гаманця і став колупати в йому, але вже не з тим посміхом і запалом, що раніше.
— Скільки там? — похмуро кинув він до Гриця.
— Ха-ха-ха! — зареготався Трохим. — Ховайте скоріше ті, що дав, бо одбере.
Андрій спалахнув і зненависно подивився в той бік, де сидів Трохим.
— Та плюнь на його! — миролюбиво взяв Андрія за лікоть Юхим, — він тільки так собі… дражниться… з тебе… От сядьмо собі тут… О!.. Ти хочеш нас частувати? Х-м… Нас… один, два, три, чотири… одинадцять чи дванадцять чоловіка… півкварти на всіх? Чи по чарці хоч буде? Стій, стій… хіба я кажу, щоб ми всі понапивались, як свинюки? От тобі й маєш. Чарку, другу… от і харашо! Да-а… А коли нема
