— Насилу, брат, втекли! — скрикнув Гриць. — Прямо… як чорти лізуть…
— А вдарив катюга дуже, — весело додала Софійка, сміючись, — аж досі болить!
— Х-м… Воно раз-у-раз болить, як б'ють, — іронічно вставив Юхим, набираючи люлькою тютюн із долоні.
— Та-а-к… — потягуючись, устав Андрій з полу і, позіхаючи, підійшов до столу.
— А може не так? — з веселим задором кинула йому Софійка.
— Не чіпай його, він теж хазяйський син! — муркнув Трохим.
— То що? — здержуючись, зневажливо спитав Андрій. На молодому, вкритому ще ніжним пухом, лиці його почав розливатись з-за шиї рум'янець.
— То нічого, — всміхнувся Трохим.
— Битиме? — крутнулась до Андрія Софійка.
— А то пожаліє, думаєш? — зареготався Гриць — Ого! Хазяйські сини, брат, голодрабців не люблять…
— А ти таки справедливий голодрабець! — зачувся з полу жіночий голос.
— О! Хазяйська дочка обізвалась!
— Хто? Санька — хазяйська дочка? — підняв брови Кіндрат.
— А чим би вона не хазяйська дочка? — встаючи, промовив Юхим. — Півтори кози на припоні, у запічку квочка на трьох бовтунах, сама взута, аж п'ятками світить… Ще тобі не хазяйка?
— Ой, діду, хто б казав ще! — крикнула Санька. — Бодай уже з такими хазяїнами, як і ви!
— От так! — усміхнувся дід. — А хіба ж я не хазяїн? Хе-хе-хе! За пазухою такого худоби, що й пана Гаврильчука переможу!..
— Ой, господи! — зідхнула Килина. — Як уже мені в печінках сидить ваша лайка, так і ну його к чорту!
