— А до вас! Приймете? Чи вам і без мене тісно?
— Та нащо ж свиту тягнеш? Ти!.. Софійко! Та ні!.. А диви!.. Тю, дурна!..
— Сьогодні неділя! Не можна спати! — тягнучи за свиту, серйозно відмовила вона, але в цей мент свита вирвалась і Сойфіка, поточившись, захиталась і з веселим сміхом упала на якусь жіночу постать, що лежала тісно обнявшися з хазяїном голови. Перекотившись через неї, вона лягла між ними й почала жартівливо обнімати парубка. Але, глянувши якось до столу, де щось живо оповідав Гриць, вона раптом стурбовано схопилась, зстрибнула з полу додолу так, що аж загуло, і, підбігши до Гриця, стала пильно прислухатись до його мови. Гриць, звертаючись здебільшого до Трохима або до діда Юхима, щось весело оповідав, голосно своїм звичаєм регочучись і закидаючись усім великим своїм станом назад. Чорний чуб його, рівно підстрижений на лобі, тоді кудовчився; широке, засмажене сонцем і негодою лице наливалось кров'ю, ніби він підіймав якусь велику вагу; трохи лупасті очі ховались у зморшках, а з широких грудей, на яких теліпався засмальцьований піджак, голосно, як з величезної порожньої діжки, вилітало: «гу-гу-гу-гу!.. го-го-го-го!.» Біля нього стояв Кіндрат у своєму чудернацькому жупані, якого він купив у старого Хаїма за 20 коп. і який приходився йому станом якраз нижче сутулих плечей; стояв, заклавши руки за спину під полами свого жупана і, виставляючи до світла зелену плисову жилетку з перламутровими ґудзиками, всміхався своєю тихою, добродушною усмішкою. Правда, він завше так усміхався, кого б і що б не слухав; хіба вже бачив сльози або велику лайку, то робився серйозним: тоді його тонкі губи складалися тісно, а довгобразе, прищувате обличчя з довгим гострим носом і маленькими сіренькими очима дивилось
