«Очень доми, очень лестни,
Под решеточкой залєзной,
Там Маша живьоть,
Та-а-м Маша-а-а живьот»!!
вирвалось умить з номера і луною розійшлося по «Малоросії».
— На Гаркуна ніби хтось вилив відро живущої води: він стрепенувся, мацнув рукою по лиці й живо промовив:
— Милостивий государ… е… е… господін… е… вибачайте… словом, прошу вас до нас на чашку… е… чаю. Надєюсь?… Отказ ваш уб'є мене… Пожалуста!
Він підставив мені бубликом руку і попробував навіть привітно всміхнутись.
Мене кинуло в холод. Пробормотівши щось про велику свою подяку за честь і ще щось, я попрохав вибачить мені, що не можу ніяк погулять із ними, бо маю дуже нагальну й велику роботу.
— Пренебрегаєте? — випроставсь він гордо. — Ми до вас не піднялись? Ми низько плаваєм? О! Да! Ми з вищим образованієм, студент! Ха-ха-ха! Ну, знаєте що? Плюньте! Часок посидите і… свободні… Абсолютно свободні! Га?… Ви не безпокойтесь, там усе свої, товариші… Моя супруга, дві дами, артисти… Вип'єм, закусим, заспіваєм… Пожалуста!…
— Шановний добродію, я б з великою охотою…
— У такому разі, ізвінітє… До свіданія… Вибачайте!
Він уклонився і, злегка похитуючись, поважно вийшов з кімнати. Я запер за ним двері і, трохи заспокоєний, знову сів біля вікна і став дивитись на вулицю. У номері Гонти трохи затихло, потім знов залунала п'яна пісня й зачувся дзвін балабайки. Я вже зовсім був заспокоївся, коли це в двері знов хтось постукав.
