— Ви бачите, що роблю! Ви бачите, до чого я готовлюсь? Вам повилазило? Що, ви хочете, щоб я сьогодні оскандалився? Ви хочете все настроєніе моє зігнать?… Скільки б не було збору, ми граєм! Підіть і скажить це публіці! Через полчаса начинаєм!
Касирша зникла, наче її вітром змело.
— Васька! — вмить почувся з-за перегородки, що переділяла жіночу «уборну» від чоловічої, голос Галіної. — Нєужелі ти думаєш іграть прі 6 рублях збору? Вєдь ето ідіотство!
Тут, я думав, добродій Гаркун не витримає такої наруги над своїм «настроєнієм» і покаже, як можна так «індиферентно» відноситися до «іскуства, котре єсть така штука, що»… Але вийшло інше. Правду кажуть, що чужа душа — темний ліс.Добродій Гаркун тільки лагідно відповів:
— Ну, а що ж робить?.. Треба… Може, хоч музикантам стане… Та може ще й публіка надійде…
— Смотрі! — почулося з-за перегородки.
— Дайте первий дзвонок! — скомандував Гаркун.
Усі кинулись шукать дзвінка й один із добродіїв, що знайшов його в куточку на табуретці, несамовито загремів і вискочив у садок.
Я подивився ще трохи, як добродій Гаркун репетирував перед дзеркальцем різні страшні пози, і вийшов знов у садок. Музики мовчали і з доріжок садка неслась тиха розмова парочок. На тину «партера» вже сиділа частина публіки і, то спихаючи одно одного, то виробляючи всякі гімнастичні рухи, весело чекала початку.
Через десять хвилин задзвенів удруге дзвінок і публіка потягла в «партер». Було декільки чиновників, декільки гімназистів і студентів з великими купками ріжнокольорових панночок і повнотілесних матусь; було декільки купців з жінками й дітьми, якихсь добродіїв у чоботях і круглих картузах, ма-
