ось-ось учепляться в коси одна одній. Бачачи, що така репетиція не скінчиться й до спектакля, або скінчиться таким, що доведеться побувать у поліції, я голосно заявив, що або будемо кінчать, або я кидаю і йду додому. Сварка затихла і драма якось скінчилась.
— Ну, тепер ще водевіль, та й годі! — промовив Гаркун і підсунув мені другу книжечку
— Я водевіля іграть не буду, — суворо бовкнула Галіна.
— Почему?
Нє хочу!
— Хм…
Усі замовкли й подивлялись то одно на другого, то на Галіну, що «індиферентно» палила собі цигарку, розвалившись на стільчику.
— Так давайте дивертисмент, та й шабаш! Що там! — скрикнув Гонта. — Я на балабайку, Залізняк на губах… Ідьоть, Залізняк?
Залізняк тільки всміхнувся й подивився на Гаркуна.
— Так нє будєш? — спитав той у Галіної.
— Нєт.
— Ну, то ми поставим справді дивертисмент… Скажем публіці, що… Ну, словом, щось скажем… А що ж на дивертисмент?
— А я вийду, постою, постою, та й піду… — засміявся Гонта. — І буде ефект, єй-богу!
— Хм… — замислився Гаркун — Так… Хм… Ну, знаєте що?.. Ви, Людмило Петровно, проспіваєте «Мотильочек-дружок», ви, Залізняк… Що ж ви зробите? Що ви вмієте?..
Залізняк ніяково всміхнувся й почервонів.
— Ну?.. Що ви знаєте?
— А «Прекрасную злодєйку», Залізняк? — повернувся до нього Гонта. — Він зна й дуже добре зна «Прекрасную злодєйку»… Стішки такії…
