Вон как стоїт! — зневажливо тикнула вона на Залізняка, який почервонів і, випрямившись, боязко подивився на Гаркуна.
— Но, вєдь… Как же ти будеш падать в обморок, єслі етого в драме нєт? — не звернувши навіть уваги на Залізняка, скрикнув Гаркун. — Ето ж… єй-богу!..
— А в драмє єсть, что она пойот по нотах? Єсть?
— Но… Єслі б ти знала на пам'ять, так…
— Ну, так і не разсказивай… Ну, словом, я падаю в обморок, ілі… іді сєбє к чорту с твоїм спектаклєм, вот і всьо!..
І повернувшись, одійшла в куток і сперлась на «ліс». Гаркун стиснув плечима й замовк.
— Сєбє не бойсь можно! — знов почала Галіна, — єму й то, єму й сьо… Скажіте, пожалуйста, цаца какая… Набрал какіх то… пісарей, сапожніков.. Іграй с німі… Єщо указиваєт…
— Анна Семеновна! — вмить обізвався трохи блідий Петренко. — не я просив Василія Олександровича грати з ними, а вони мене, значить..
— Ну, то й поцілуйтесь із ним!..
— А для чого ж оскорблять нас? — умішалась Петренкова й гарненьке її лице спалахнуло полум'ям. — Що ми вам должни 10 рублів, так ми… одиграєм вам… а…
— Воображаю ету ігру!
— Ви тільки умієте іграть? Не задавайтесь пожалуста! — блиснула очима Петренкова і круто одвернулась від Галіної.
— Васька! — вмить кинулась та до Гаркуна, як опечена. Єслі ти не вибросіш їх вон сейчас же, я іграть не буду! Оні уже давно мнє дєрзості говорять! Я со всякой швалью іграть не желаю!
— Сама бариня!.. — кинула Петренкова.
— Та цить! — спинив її чоловік, але пізно! Піднялась лайка, крик, галас. Гаркуна й не слухали,
