даже десь е… е… лужайка такая. А там — он… Перспектива удачно вийшла!.. Куліси, знаєте, це — із е… е… факторів… е…. е…. артистичної жизні. Абсолютно!
Він ще посмакував трохи й закликав мене на сцену. Тут я ближче придвився до «лісу» і справді мусів згодитись, що то був ліс. Були і дерева, і кущі, і навіть листя. І зроблено було таки не погано. На рямах, заввишки в чоловіка, нап'ято було полотно і з одного боку намальовано хату, а з другого ліс. Ліс був зроблений так: посередині рями рівненько й чепурно зроблено сажею широку смугу, це — стовбур; з боків ішли теж рівненькі й чистенькі тонші смужки, то — гілля; по гіллях начеплено кругленькі, як яблука, листя, штук по десять на кожній. Рями приставлялись одна до одної щільно й рівно, тільки з двох боків лишались проходи для героїв драм і комедій. І виходив справжній ліс. Акуратно було зроблено.
— А, наконец то! — почув я гучний голос Гаркунів і повернувся. У той саме час з-за «лісу» виходив якийсь добродій в чорній одежі й сам чорнявий і якби не дуже худий, то й дуже б гарний. За ним з'явилася струнка жіноча постать, одягнена в темну сукню і з рушником на голові, що гарно облягав її смугляве, гарненьке личко з великими, ніби здивованими, очима. Вони мовчки зо всіма поздоровкались, не минаючи й мене, і зараз же стали на бік.
— А за вами, господа, може карету посилать? — кинув їм Гаркун, перегортаючи книжку, що взяв у Галіної.
Петренки, не розуміючи, подивились на нього.
— Сказано в 12 на репетицію, а ви коли приходите....
— Та раз-у-раз же ми так збираємся! — промовив Петренко, дивуючись.
