— Не знаю, — промовив я, — треба всередині подивитись.
— Добре! Гайда всередину!
Через хвилину ввійшли всередину. Чи бачили ви коли загін серед поля для худоби? Як бачили, то приставте до цього загону ще… повітку не повітку, а так якесь чортзнащо з поганеньких, старих дощок, запніть це чортзнащо спереду старим, полатаним брезентом, — і ви матимете перед очима N-ський театр. Тільки й ріжниці між загоном і «партером» буде, що в загоні не може бути набитих на стовпчики шаршавих дощок, а тут їх було рядків з п'ятнадцять. Перед повіткою, чи то пак — перед сценою, було, щось подібне до великого корита, де теж були понабивані стільчики. То — місце для музиків. Я порахував ряди, накинув їм ціну і промовив:
— Рублів з… 70?
— Ха-ха-ха! — зареготався Гаркун. — От вам і неізящний театр! Ха-ха-ха! А двісті карбованців не хочете? Га?
Я не посмів не повірити йому, але ж… щось не вірилось. Він це запримітив.
— Не вірите? — скрикнув він. — Думаєте, шарж? Утрировка?.. Побачите сами… Я в один свій бенефіс узяв тут 227 руб. 36 копійок!.. Тут же багаті буржуа, поміщики наїжджають… Тут треба тільки вміючи ставить спектаклі… Ну, а мене… в цьому вже… не вчить, — додав він з такою усмішкою, яка так вам і говорила, що про це «абсолютно» навіть і говорити не варто, та…
— Та й чого б я їхав сюди, якби зборів не було? — здивовано підняв він плечі догори. — Дурак я хіба, чи що?.. Театр? Форма? Єрунда… Хоча… Тут куліси, знаєте, хороші… Да, куліски славні… Невеликі, не на шикарному полотні, но… намальовані порядочно… Абсолютно хорощі! Вид, знаете, такий сим-
