вже трупа порядочна… Да!.. Но… наш суфльор зостався в тім городі, де ми грали недавно й повинен приїхать, ще вчора повинен був тут буть. І нема. Приносить учора поштальйон телеграму: «Играйте без меня, заболел». Ви бачите в цьому рок, судьбу, прокляту, злосную судьбу? Га? Ви бачите тут насмішку рока?
Признаюсь, я крім його вилуплених, хмурих очей, виголених губ і червоного носа, нічого не бачив.
— Тепер пропадає все… І врем'я, і праця… і… сбор… Афіші надруковані, за театр заплачено, білети продані… О!
Він з безмірним одчаєм ухопив себе за чуба, та так і застиг на хвилину. То була дуже трагічна поза!
— Ні! — вмить енергійно зірвав він руку й заходив по кімнаті. — Я найду! Я… Індиферентизм мене не побачить… О, ні! Не на такого попав! Я жив і страдав! Я найду. Я ще оббігаю весь город, а найду. Найду й наплюю в саму морду нотаріюсу. С-скотина, мер-рзавець! Любитель нещасний, абсолютная бездарность! Ще й собі туди ж… Хе! Давай йому перші ролі, так він суфльора дасть, свого паршивого писарчука. Йому перші ролі… Ха-ха-ха ха-ха!
Він саркастично зареготався сухим, робленим сміхом, яким сміються актори на драматичних ролях, убиваючи свою полюбовницю.
— Нотаріюсу, куриному перу, доручить п'єсу? Ха-ха-ха! Ні! Він ще не зна Гаркуна-Задунайського, ничтожність паршива! Гаркун-Задунайський ще має очі! Я найду суфльора й без нього. На світі много чесних душ! Я вам предлагаю буть у мене… у нас суфльором! — раптом зупинився він проти мене й милостиво протягнув мені руку. А очі дивились суворо, мов хотіли сказать: «Гляди! Може й ти такий, як нотаріюс»!
