воза, спустивши ноги на голоблі. Сонечко піднялося вже вище, зігнало росу і стало ніби й припікати, зганяючи, як і росу, бадьорість і нагадуючи, що можна б і скоріше їхать.
— А що, чи далеко ще до N? — наважився я натякнути дядькові.
Він, очевидячки, з охотою, ніби тільки цього й чекаючи, зараз же повернувся до мене і з уст, з синіх очей, навіть із рудої, кучерявої бороди його так і полилась на мене привітність та щирість.
— До N?… Хм. Та як вам сказати?… Та верстов, мабуть буде з… десять… А може й усіх дванадцять… Ось минем цей лісок, то, мабуть, буде десять… А то кажуть, що і всіх вісім… А я так думаю, що й восьми не буде… Верстов з шість як буде, то й буде…
Треба пам'ятати, що далина чи близина у селянина залежить від того, чи він ходить, чи він їздить. Як ходить, то неодмінно буде одно місце від другого далі верстов на п'ять, а як їздить, то ближче. Маючи це на увазі, я взяв середнй між шістьма і десятьма й вирахував, що до N вісім верст.
— Ну… а як N — хороший город?
— N?
Дядько хльоснув конячинку батогом і всміхнувся.
— Хто його зна… Чи хороший?.. Хм… Господь його святий знає… Город, як город… Ну, що там? Є собор, базар… Та от побачите сами!
«Хм… Трохи невиразно», — подумав я.
— Ну, театр там бачили? Грають там у театрі? Були коли небудь у театрі?
— Театр?
Дядько хотів одповісти, але кобильчина, певно заслухавшись нашої розмови, взяла та й стала собі злегка помахуючи поскубаним хвостом.
— О! — здивувався дядько, хоча, правду казати,
