поспішаючи куди, показала вона чотири круглих синяки. — Це так ухопив рукою!
— Ого! — засміявся Ілько, — ану, підожди… та стій, я подивлюсь.
— Ет! Одчепись! — одіпхнула вона його руку й закрилась.
— Та за віщо ж то? — роблено позіхнув Ілько — Може і йому руку одпихала? За це сто̀їть!
— Сто̀їть? — піднялась Мотря і трохи одкинулась високим тонким станом назад. — Сто̀їть, говориш?
— Та чого ж? Аби й від мене була у тебе дитина, то й я бив би, якби одпихала. Не задавайся!
— Не задавайся? — дивлячись пильно на нього, перепитала Мотря.
— Атож! Зв'язалась і мовчи!
— Мовчи?
— А мовчи, бо й не те ще буде!
— Буде!
— Тю! Та ти здуріла!.. Та чого так дивишся на мене? Не бачила?
Мотря всміхнулась, накинула хустку на голову і, роздивляючись на Ілька, промовила:
— Бачила… пхі… такого добра!.. Дивлюсь на тебе, що ти такий дурний і… гарний. Ха-ха-ха!
— А хіба поганий? Гидший за Андрія б то?
— За Андрія? О, ні-ні!.. Е, якби Андрій такий, як ти. Якби Андрієві ці кучері, ці брови, очі — одно слово, якби був твоєї краси! А все таки я люблю Андрія. Не віриш?.. Усміхаєшся?
— Ні, чого ж, на здоров'я…
— Ану вас к чорту! Ти краще знаєш що? — знову змінила вона тон, — заховай мене денебудь. Їй-богу! Ато він зараз прийде сюди й побачить… Заховай, Ільку!..
— Та хай бачить. Хіба це первина чи що, що ти в мене? — знехотя підвівся Ілько. — Куди ж тебе
