— П-а-ді!
І коли його не розуміють, сердито говорить:
— Ану ж, з дороги! Повилазило, що несу?
Заробітчани уступаються, подаються трохи назад, а Семен із Дукькою врочисто проходять між ними, несучи скатерку, як покійника.
— Роздавать? — зупиняючись недалечко від Гликерії, питає Семен.
По слові «роздавать» по валці пролітає шум, як від подиху вітру у лісі.
— Роздавай, роздавай!
— Та й вино їм давать?
Гликерії хочеться кинутись на нього й побить йому тим самим вином його голову.
— Семене! — стримуючи себе, глухо говорить вона й мовчки дивиться на нього. Семен поспішно нахиляється до скатерки й перш за все виймає пляшку вина.
— У що вам наливать?.. Давай там, — кричить він на заробітчан, що вмент обтовплюють його, — казанки, давай горшки.
Дехто випручується, біжить до клунків і, справді, з казанком або горщиком вертається назад. Семен починає розливити вино й іронічна посмішка знов з'являється під «ароматною». Гликерії навіть вчувається, як він повинен говорити до серйозної й посмутнілої Дуньки:
— Хамули!.. Вони понімають на вині, як свиня на апальсинах. — Але Дунька, видко, не видержує, — нахиляється до скатерки і, витягши декільки паляниць, починає ламати й роздавати на всі боки. Коли Семен лив вино в казанки, мало хто розумів, що то й нащо то, але коли в руках Дуньки біліє хліб, усі зразу починають простягати руки, товпитись, кричати, сопти, ляатись. Коли ж і Семен також береться за наїдки, робиться щось страшне. Гомін