рить і тільки іноді погляда на Семена пильним оком.
А Гликерії аж досадно дивитись, як Семен, зі своїм звичайним флегматично-спокійним виглядом і з «ароматною» в куточку рота, помалу вийма французькі булки, якісь коробки і, морщачись від диму з «ароматної», що лізе йому прямо в око, не хапаючись, кладе додолу.
Помітивши щось надзвичайне біля брички, останні заробітчани підходять ближче й навіть коло вогню нікого не зостається, — валяються тільки свитки, клунки, коси, граблі й таке інше.
Валка починає густи, турбуватися, чується шепотіння:
— Прислано панів із хлібом. Годувать будуть на одробіток.
— Де на одробіток?.. Це наймать зараз будуть. Дають по 50 на своїх харчах.
А в другому місці, надто де дівчата:
— А диви, он у тої, що з квітками на голові…. Десь дороге! Й за п'ять рублів не купив би!
— Цить… Слухають!
— Та й вино їм давать? — умить гукає Семен.
— Ах, боже ти мій! — нервово повертається до нього Гликерія — усе, усе давай!
І їй видно, як Семен, звертаючись до Дуньки, що склада все на розіслану долі скатерку, стискає плечима й, іронічно посміхаючись, щось говорить до тої. Потім обоє беруть за кінці скатерки й важко проходять до Гликерії повз заробітчан, які починають напирати одно на одного й зазирати у скатерку. І після того, як хто зазирає туди, по валці проходить гомін і чути:
— Паляниці… Ковбаси…
А Семен тільки пихкає «ароматною» й іноді строго кричить:
