— Ну, тєпєріча можно? А то єще что вам…
— Нєт, нєт, тєпєрь можно! — радісно відповів той і кинув якийсь загадковий погляд на Миколу.
«Але ж не може бути! думав Микола, не сміючи й поглянути на Галю. — Вона й не дивиться на мене. Ні-ні!.. Але ж»…
— В таком разє, господа! — знов гукнув Сухобрієв. — Позвольтє вам… То-єсть спєрвоначалу надо сказать что ето будєт для вас большой, виходіт, супріз… а потому уж нє больно рти раззєвайтє! Д-да!
Микола нахилив голову й завмер. Галя якось нетерпляче повела плечима і стала м'яти серветку
— Послє, значіт, пєрваго об'явленія женіха і нєвєсти… у нас… то-єсть, будєт сєйчас і второє.
Всі справді здивувались.
Микола похолонув, але те приємне, що хвилювало в ньому, ще дужчим вибухом прокотилося по грудях.
«Але це ж — свинство, це ж страшенне свинство! — літало у нього в голові. — Який же я жених?.. Хоч би ж упередив… «Нє будєтє сердіться, чтоби я ні сдєлала?» — згадалось йому вмить. — Так он що! Голубко моя, радість моя!.. Значить, не сердиться на мене!.. Але ж такий сюрприз!.. А може, ні?»
Він боявся глянути не тільки на всіх, але й на Галю. Він тільки бачив скоса, як рука її, що м'яла серветку, злегка тремтіла.
— Да-да! — тим часом любував Сухобрієв на здивовані обличчя гостей, що мовчки, чекаючи, дивились на нього.
— Дд-а! — почав він знов і кинув оком у той бік, де сиділи Галя, Микола й Фомушка. — Позвольте вам, честниє господа, предложіть… паздравіть… е… другую парочку, которая е… в той же… в том же святом храмє е… е… прімьот обрученіє…
Він ще зупинився. Микола побачив, що Галя стала вставати й навіть кинула серветку.
