снути, заснути!.. Стіна холодніша… голову вниз… Треба думати щось… Ні, нічого не думати. Голову вниз, вниз, вниз»…
А в залі так само греміло піяніно, крутилися пари і сміх гучно розбігався по покоях.
Заклавши голову в самий куток ліжка, розкидавши руки й ноги, на превелику силу Микола заснув…
А пари все крутились.
Прибігали «колєґи», глузували, шарпали, виходили знов, а Микола спав, важким, міцним сном спав. Вже й пари перестали крутитись, затихло піяніно, вже загреміли тарілки в їдальні, а Микола все спав, тяжко, міцно спав. І снилось йому… Якась маленька хатинка, уся в шпалерах з написами «Калінкінскоє, калінкінскоє». В однім кутку — груба, а біля неї діжка з солоними огірками. Коло діжки сидить біла, рум'яна, товста «Сашенька-Машенька, душенька-Наташенька» і їсть книжку, на якій золотими літерами написано: «Учоная кніга сочінєнія Лєрмонтова». Миколі чогось робиться страшно-страшно, аж мороз поза шкурою йде. А з-за груби виглядає Фомушка і кричить: «Нєобразований, нєобразований» — «Молчать! Ето подло», — накидається на нього Сашенька і, схопивши Миколу за голову, кусає йому носа. «Ти мой, мой!» — кричить вона йому й Микола почуває, як ніс йому більшає, більшає і вже ось-ось сягне до плеча Галі, що якось зробилася з Сашеньки. «Це погано, — думав він, — піп вінчати не може». «Плєвать, каже Галя, плєвать! Глафіра Кондратьевна імєєт свой дом, она повєнчаєт». Глафіра Кондратьєвна скидає свій очіпок і натягає йому на голову. Микола почуває, як щось холодне котиться йому по грудях і розливається по всім тілі. «Це благодать» — дума він. «Уррра!» — розкочується по церкві й Микола бачить радісні лиця шаферів. А з-за колони виглядає Фомушка і кричить: «Я вас нє
