— Кофе с лімоном!
— Нашатирного спірту!.. Єсть нашатирний спірт?
— На воздух!
«Освіжитись, освіжитись», — з мукою думав і Микола, почуваючи, як щось важке-важке то набігало з живота на груди, то відходило, то знов набігало, вкриваючи лоба холодним потом, і знов одходило, кидаючи в огонь.
— Вот тут на крильце єму хорошо будєт, — злегка опускаючи Миколу на східці ґанку, промовив Фомушка. — Дождік освєжіт.
Микола жаденно потягнув у себе свіже вогке повітря, але зараз же почув, як голову здавило наче здоровенними обценьками й тіло все зімлявіло і вкрилося холодним потом. Сили падали.
— Что ви, колєґа, спать хотітє? — піддержав його один з «колєґ», бачачи, що Микола зовсім хилиться набік, безсильно хитаючись головою.
— П… по… га… но… м… ме… ні, — ледве вимовив Микола, — тяжко…
— Спать? Да?… Да он спать хочет?! — звернувся «колєґа» до другого. — Бері, поведьом, пусть засньот… І накачался же!.. Осторожно, осторожно… Что говоріте? Спать? Да?.. Хорошо, хорошо, сейчас ляжетє. Отворяй двєрі!
— Что он? — зустріли їх питаннями. — Нє хочет сідєть?
— Спать хочет… Дайте дорогу, господа… Кладі на кровать… Васька і на полу поспіт… Ногі єму положі на кровать, нєудобно же так.
— Может, раздєть єго?
— Нєт, і так засньот…
«Спати, спати спати, — крутилося в Миколиній голові з невимовною мукою. — Спати, спати, щоб не чути цього гаму в голові, не почувати цього завмирання та холодного поту».
