Не чув він і не бачив, як по залі замість викриків дивування з нього та бадьорих оплесків нісся вже спершу притишений сміх, а подекуди й голосний регіт. Він ще раз зробив «мисліте» і, посковзнувшись, широко розтягнувся на підлозі. Піяніно змовкло і регіт ще дужчою хвилею розлігся по залі
— Вот тєбє і козачек! Ха-ха-ха!
— Нє витанцевалось!
— Нє мєшайтє, пусть отдохньот!
— Ха-ха-ха-ха!
До Миколи підбіг Фомушка і, сміючись, став підводити його, ще більше додаючи сміху своїми недоладними силкуваннями. Микола трохи підвівся і блідий, з посинілими губами, дивився на всіх, жалісно і криво всміхаючись.
— Но ето… Ето просто подлость, гадость! — умить виступила на середину Галя, червона, з блискучими очима і чимсь диким і злим у губах! — Подло смєяться! Подиміте єго сейчас же! Слишітє!
Усі здивовано подивились на неї й декільки «колєґ» кинулось до Миколи й підняли його.
— Спа… си… бі.. — ледве вимовив він до Галі, піднімаючись і держачись за Фомушку. — Голова трохи закру… закрутилась.
І хотів усміхнутись, але так скривив побілілі губи, що «колєґи», які збиралися вже пирснути з «закру… закрутилась», тільки нахилили голови, а деякі одвернулись.
— Куда же єго? — спитався один із них, що підняли, ні до кого властиво не звертаючись.
— На воздух! На двор! Освєжіться! — зразу всі взяли участь. — Пусть освєжітся!.. Дождік…
— Нєт, на холоде хуже!
— Розскажі своєму дєду!
— Води єму!
— Ето танци. В голову ударіло…
