— Хорошеє піво, — похвалив він.
— Да, ето прекрасноє піво, — згодився Фомушка й замислився. Оченята йому трохи зачервонілися й посоловіли, губи трохи одвисли; видно було, що не тільки пиво, але й горілка була «прекрасная».
І знов обидва замислились.
— Малороса!.. Малороса!.. Українця… — вмить зачулось голосно в вітальні. Микола став прислухатись.
— Малороса! Малороса! — почулось уже в дверях і декільки студентів, панночок і цивільних сюртуків прямувало вже до них.
— Колєґа, козачка! — зразу звернувся до Миколи якийсь незнайомий студент і навіть подав бубликом руку.
— Да я не танцую, господа! — засміявся Микола.
— Ну-ну! Нічего: ви малорос… Ви нє должни отказиваться! — заторохтіла якась панночка, ще, як здавалось Миколі, знайома йому. — Ето ваш національний танец! Какой же ви малорос, єслі нє умєєтє танцовать козачка! Стидно, стидно!
Миколі знов захотілося сміятись і… навіть танцювати.
«А от же візьму й покажу вам!» — подумав він і рішуче встав, сміючись. Але ноги чогось стали як дерев'яні, ніби чужі і якось чудно пересовувалися з місця. Він хитнувсь і схопився за «колєґу».
— Осторожно, колєґа! — піддержав його той. — Хотя на кораблє качка большая, но нужно нос дєржать по вєтру.
— Нічого, нічего — заспокоїв його Микола. — Ето пустякі! Ви может бить думаєте, что…
— Нічего я нє думаю, — перебив його «колєґа», ведучи під руку й направляючи до дверей. — Всьо благополучно, і ми будєм танцевать!
«Їй-богу, вони думають, що я п'яний!» — аж скрикнув про себе Микола й ця здогадка ще більше звеселила його.
