я смєл, — додав він трохи несміливо — предложіть вам…
— С удовольствієм, Фомушка, с удовольствієм!.. Ви нє обіжаєтєсь, что я вас Фомушкой називаю!..
— Нєт, нєт, напротів. Я хотєл вас просіть випіть на брудершафт… В знак, значіт, памяті…
— Ха-ха-ха! — засміявся Микола. — Да с превелікім удовольствієм. На «ти», значіт?
— На «ти», на «ти» — радісно підхопив Фомушка. — Я думаю, бєлєнькой? — повернувся він до Миколи.
— Всьо одно!
— Больше, знаєтє, торжественості!
І хоча у Фомушки рука вже трохи тремтіла, але чарки були налиті майстерно.
— Тепер рука за руку? — спитав Микола.
Випили, витерли поважно губи й поцілувались.
— Ну, тєпєрь іді к чорту! — вилаявся Фомушка брудершафтним звичаєм. Хоч Миколу це трохи й неприємно… ущіпнуло, але він тільки засміявся й почав закусювати.
Ця чарка пройшла вже не так легко, вона була якась холодна, гірка і дуже смерділа сивухою. Микола аж здригувався, прислухаючись, як горілка вже не гріла, не ніжила, а якось давила і неприємними хвильками розкочувалася в середині. Сміятися вже не хотілось, хотілось тільки якнебудь скинути з лоба якесь ніби покривало, що наче обгорнуло йому голову й тісно давило її.
«Не треба було більше пити, — пробігла в нього думка. — Погано… Треба пива випити, може освіжить».
— Єсть єщо піво? — звернувся він до Фомушки.
— Піво? — схопився той зараз же. — Єсть! Тут под столом цєлий погреб. О!
Микола жадібно випив і справді ніби освіжився.
